квартира 33. 00:15.

я не писатиму про тебе, щоб не підживлювати і без того твій велетенський егоїзм. ти – космос, який вривається о півночі до мене на кухню, п’є чорний чай, чекаючи на київський автобус, і втручається у мій власний всесвіт.

відьмо, ти так багато робиш для мене, але забуваєш, що таких сучок як я, не приручують.

не треба мені брехати про моїх хлопців і моє майбутнє. я сама з ними розберуся. думай про свій текст, у якому я вже бачу не ту дівчинку з наївними поглядами. якщо я засіб для нього, то використовуй мене. я кайфую від цього, бо це не найгірший спосіб, яким мене можуть використати.

я теж можу давати тобі поради, але я ніколи їх не озвучую. я сам собі майкл, а ти сама собі божество. ми по різні сторони барикад. твій світ – це матерія з вищих почуттів та надчуттів; найдосконаліше духовне вбрання, яке огортає та возносить. а мій – будиночок зі шльондрами на вулиці червоних ліхтарів. і ти кричиш мені з того раю. кричиш голосно і вже тягнеш за руку. а я все пручаюся, бо полюбила цей бордель.

ти нічого не вдієш із моєю зневірою в себе. я нічого не зроблю з твоєю ненавистю до того, що не сприймає тебе. але я вірю, що від зіткнення двох потужних світів народжується щось нове. можливо, народження чогось архінового я спостерігала сьогодні в себе на кухні о 00:25.

я люблю тебе, бо не можна не любити таких, як ти. принаймні, феє, ти залишилася зі мною з моїх 17, а це вже стаж, який рахується за подвійними тарифами.

я люблю тебе, бо можу віддати тобі це слово і не побоятися, що передумаю.

я люблю тебе, бо ти мене штовхаєш.

феє, ти маєш надпотужний вплив над моєї свідомістю. все, сказане тобою я сприймаю як константу. твої думки перекочовують в мою голову і я починаю думати, що знала їх завжди. страшно, але я навчилася їх муштрувати.

я обіцяла прочитати шпола – я його прочитаю. я обіцяла приїхати через два тижні – я приїду. тільки зачини міцніше вікна. ненавиджу ваш київський шум.