фільм «виживуть тільки закохані» («only lovers left
alive») охрестили «сутінками для розумних». але коли Джармуш знімав фільми для
дурнів?
вампір Адам – похмурий втомлений рокер, який колекціонує
вінтажні гітари, носить халат XVIII століття, пише тягучий блюз та замовляє
дерев’яну кулю, щоб покінчити життя самогубством. його квартира, яка
знаходиться у вимираючому Детройті, швидше нагадує музей або арт-інсталяцію.
Єва живе у сонячному Танжері, де на кожному кроці пропонують «щось для
настрою», носить окуляри rayban, полюбляє біленькі айфони і морозиво «кров на
палочці». як тільки вампірша дізнається про депресію свого коханого, одразу ж
вирушає до нього. є ще і сестра Єви – вампірша Ава, яка втручається в ідилію
закоханих та ледь її не руйнує (чи все ж руйнує?)
моє бажання подивитися цей фільм було настільки великим,
що я знайшла його вже 10 квітня (у день української та російської прем’єр) в
одноголосому гугнявому перекладі та з корейськими субтитрами на півекрана.
прихильникам «сутінок» чи якого-небудь фільму про вампірів а-ля «кров і
шоколад» суворо заборонено дивитися цю стрічку. дівчаток до 18, яких спокушає
слово «вампіри» в анонсі фільму, треба не пускати в зали. «виживуть тільки закохані»
– це не фільм про вампірів. це фільм Джармуша. а, можливо, про Джармуша, який і сам молодим грав у рок-гурті?
поверх перший: медитація
«…закохані» –
це медитація, яка починається із тягучого каверу на пісню ванди джексон «funnel
of love» і в такому темпі триває дві години. між іншим, майже усе музичне
наповнення фільму – справа рук гурту SQÜRL, у якому грає сам джармуш. розкішна
Суінтон та сумноокий Хіддлстон отримують задоволення від компанії одне одного,
але живуть при цьому на різних континентах.
Єва наповнює своє життя спілкуванням із чоловіком на ім’я Крістофер Марло,
читанням книг, посиденькам у кафе, пошуками «делікатесної крові». натомість
Адам депресує у похмурому порожньому Детройті, пише андеграндну музику та
відмовляється її демонструвати людям. він замовляє собі особливу кулю, щоб
накласти на себе руки. у площині вічності Адам і Єва почувають себе зовсім
по-різному.
поверх другий: гімн мистецтву
із фільму ми дізнаємося, що «Гамлета» написав вампір Крістофер Марло (до
того ж, ми дізнаємося, що літератор та драматург XVI століття – вампір), а ніякий не Шекспір, струнний
квінтет Шуберта був подарований йому тим таки вампіром Адамом, але ніхто не
хоче відкривати очі людству, адже сила мистецтва не в імені автора.
герої «…коханців» залучають до свого арт-карнавалу й інших митців,
називаючись у різних ситуаціях доктором Стрейнджлавом, доктором Фаустусом,
Дейзі Б’юкенен або бронюючи квитки на прізвище Фібоначчі.
квартира Адама такий собі арт-простір, у якому легко вживається портрет Едгара
По й Іггі Попа, гітара 1905 року може лежати на канапі XVII століття, а
апаратура, на якій Адам записує свою музику, тільки зійшла з конвеєру.
під час нічної прогулянки вампір показує своїй коханій «дім, у якому виріс
джек уайт» [екс-учасник гурту «the white stripes»] і мічиганський оперний
театр, на місці якого тепер розташовується паркінг.
вони обоє зневажають людей, які знищили Теслу, дозволили згоріти Джордано
Бруно, не прислухалися до Коперника і вихваляли Дарвіна. мабуть, саме тому
вампіри і з’являються у публічних місцях виключно в рукавичках, не торкаючись
до людського світу й не залишаючи навіть відбитків у ньому. сплять удень, займаються
коханням уночі й без кінця слухають музику. Адам і Єва не п’ють кров звичайним
вампірським способом: лише рідкісна група крові та виключно з кришталевого
посуду або у вигляді морозива. така повна відчуженість героїв від людей може
мислитися лише як піднесенням людини мистецтва над звичайними людьми. над
Шекспіром-«зомбі», який викрав «Гамлета». над «зомбі», які перетворили оперу на
місце для паркування. тільки особливі, вампіричні істоти могли створити шедеври
мистецтва, якими захоплюються «зомбі».
незрозумілим здається тільки те, чи хотів Джармуш показати вампірами
згаданих Іґґі Попа, Джека Уайта, Сервантеса, чи й вони для нього «елітні
зомбі».
поверх третій: кохання
невідомо, скільки ці двоє разом, більше тисячі років чи менше, але одружені
вони вже тричі, про що згадує Єва, дивлячись на весільне фото. жодних дат або
точних вікових рамок фільм не ставить. кохання Адама і Єви сприймаєш як
наповнення фільму, а не як основну складову сюжету. про нього не говориться
жодного разу із двох годин «…закоханих», але ти відчуваєш, що воно І.С.Н.У.Є. Марло
запитує Єву, коли вона збирається летіти у Детройт: «чого ви не разом, якщо
кохаєте одне одного?» але Єва у відповідь тільки посміхається. і справді, як
пояснити тисячолітнє кохання?
характерним для Джармуша є те, що його закохані – завжди чужоземці:
італійці у фільмі «Поза законом», туристи-японці в «Таємничому потязі». кохання
– позаземна хвороба, носії якої не повинні зливатися з натовпом «зомбі». у них
інший склад крові, інші бажання, інші джерела насолод.
раптово з’являється сестра Єви – Ава, про яку згадується, що колись вона
наробила багато страхіть, а потім надовго звикла. Ава втручається в
медитативний розміряний темп життя закоханих вампірів та відверто залицяється
до Адама. чи не відсилає нас Джармуш таким чином до Ліліт – першої за Єву жінки?
біблійна тематика переплітається і з давньокитайською філософією. Адам
одягається у все чорне і носить на зап’ясті браслет із білим черепом. Єва ж
вбирається виключно у молочно-білий одяг і також має браслет, але із чорним
черепом. біла цятка на чорному, чорна цятка на білому. чим не тайцзи?
тему кохання пророкує і назва, і остання сцена, в якій Адам і Єва обирають
закохану пару та вирішують подарувати їм вічність, перетворивши на вампірів. і
справді, у цьому виживуть тільки закохані.
поверх четвертий: приїхали
ідеальний глядач джармуша – вампір, який не торкається до зомбічного
людського світу, вловлює абсолютно всі семантичні посилання із декількох
культурних світів, досконало розбирається
в кабалістиці, семіотиці й орієнтується в літературному процесі Танжера.
мова фільму – закодована конспірологічна гра. але якою ще має бути мова
закоханих?
вампіризм у Джармуша не «сутінковий». для нього – це один зі способів
вічності, диференціації людини мистецтва та людини-споживача мистецтва. арт у
джармуша – закритий клуб, членство якого суворо за запрошенням.
суїцидальна романтика під супровід тягучого дрону та стоунер-року, під який
неймовірна життєрадісна Тільда Суінтон та сумний похмурий Том Хіддлстон
розмірковують про можливу війну за воду та теорію відносності Ейнштейна,
бавлячись у вічність, слухаючи блюз та катаючись вимираючим Детройтом. цей
фільм занадто талановитий, щоб стати відомим.
Немає коментарів:
Дописати коментар