back to the school

я думала, що мої шкільні та педагогічні пригоди закінчаться після захисту практики. вихованцям посіяне добре та вічне, оцінки виставлено і можна спокійно заплющити очі й думати, що мені наснилася моя педагогічна пригода.

але у кожного трилеру, хорору чи просто паскудного фільму завжди буває продовження. і екшн-перфоманс а-ля морал порн під назвою «солонська-учілка» повертається. замість того, щоб бити рекорд гіннеса і брати участь у марафоні, я приїхала додому і пішла в школу на заміну. мій викладач може мною пишатися.

сидіти на парах набагато легше, ніж бути вчителем на 45-хвилинних уроках. оскільки, на пару ти можеш не прийти, з пари ти можеш вийти і піти у віп-спудей поїсти пюреху, посидіти в рубці, монтуючи ефіри і ще після жодного студентського навчального дня я не спала 13 годин.

в острозі я прокидалася о 8 годині, думала йти чи не йти на першу пару і якщо йти, то на скільки з чотирьох. на самому занятті можна було прочитати книгу, поклацатися вконтакті з такими самим елітними спудеями, які сидять у сусідній аудиторії, погнати з одногрупниками, полялякати про вихідні, спланувати, де прогуляємо лекцію, що замовимо в «маестро».

ще одна штука, яку я зрозуміла після тижня заміни в школі: вчителі бачили ВСЕ. усі перешіптування, усі повертання, приколюхи, дрімання на парті. здається мені, що катерина василівна все-таки помічала, як ми з єнькою лежали за книжками на парті й ржали з картинок у підручнику біології.

за цей тиждень я почула безліч безглуздих питань. таких як: «а отут, де написано «виконати одне із завдань» – це виконати одне із завдань?»; «а число і класна робота писати?»; «можна я листочок переверну?» дідько! та це ж крутіше, ніж «у чому суть герменевтики?»

маму свою, яка зараз працює заступником директора із виховної роботи та викладає українську мову й літературу в старших класах, я найму на посаду особистого піар-менеджера. оскільки так, як вона мене піарить у школі серед учнів 5-11 класів, не піарив мене ні паблік «індульгенція», ні «підслухано», ні, по ходу, мій власний. коли ми з двома восьмикласницями виконували спецзавдання, дівчата засипали мене питаннями на кшталт: «а це правда, що ви пишете все з маленької літери?»; «а це правда, що у вас є твір про якогось зеленого дракончика?»; «а це правда, що у вас є тату?» апофеозом стало: « – у вас такі фотки красіві. – та в мене друг фотограф, то авки мені робить. – а ми знаємо. – звідки? – нам наталя іванівна розказувала». коротше кажучи, я знайшла собі біографа, піар-агента та спадкоємця «топ піпл солонської».

бонусом до замін у класах став ще шестикласник, який займається індивідуально. сидимо ми з ним наодинці, а оксана олександрівна розповідає про правопис прикметників.

«– як пишеться південно-західна? якщо слова рівнозначні і ми можемо між ними вставити сполучник «і», то як пишеться прикметник? от ти їздиш потягами? яка у нас залізниця?

– куйбишевська?

– ні, у нас придніпровська залізниця. а от я приїхала з південно-західної. я живу на рівненщині.

– через дефіс напишемо! слова ж рівнозначні!»

взагалі, я б зробила уроки до 16.00. бо коли учні йдуть додому, мені стає нудно набирати мамі всілякі накази, акти, протоколи, плани-конспекти й інші нікому непотрібну макулатура. між іншим, моя мама долучається до прекрасного – до концертів arctic monkeys. і зранку, і на роботі, і ввечері. правда, сказала, що не розуміє, як я могла проміняти солідного мужчину на «оцього сопляка». я відповіла, що серцю не накажеш і нехай тепер любить алєкса, раз із дейвом не склалося. виявляється, мама слухала втіхаря depeche mode і arctic monkeys. люблю єйо.

не знаю, як я лягала о 4 годині і вставала о 8 на заняття, але 5 днів ходити в школу як на роботу і приходити близько п’ятої – це випробування крутіше, ніж «форт буаярд». уявляєте, я не проспала ще жодного свого уроку! я стаю відповідальною людиною. хоча, як пєдагог я, як і раніше, неок. відповідати учню «прікінь», коли він питає про що новела і сам відповідає, мабуть, не за макаренком і навіть не за сухомлинським.

перед 8 березня 11 клас привітав мене букетиком із цукерочок, як і всіх вчителів (за що дякую їх класному керівнику). в принципі, випускників це не врятує на репетиціях, але ж приємно до біса! мій викладач може мною пишатися-2: мій старт-ап учительки досить стрімкий. я вписуюся в колектив: тусуюся із заучем, у нормальних тьорах із педагогом-організатором, френдюсь із вихованцями.

а взагалі, я майже дрім тічер: очі на контрольній не підіймаю, по класу не ходжу, мало стібаю учнів, кричу тільки при потребі, не бачу, хто слухає музику в навушниках у першому ряду від дверей у 10 класі. правда, у тому ж таки 10 класі коли розповідала про стефаника, то загнула, що він язичник, а у новелі «сини» прирівнює людину до бога. але це все мій внутрішній герменевт дає про себе знати.

от сиджу я зараз на самостійній із літератури в десятикласників і не бачу, що переді мною хлопчик гортає книжку, а на середньому ряду ще один учень кнопає в гуглі. успіхів, вихованці, 4 рівень ви напишете лише за умови наявності у вас маленьких герменевтоструктурологоантропологів.