щоденник практики. день 3-4 (uncensored version)

практика мене бісить із однієї причини: якби я вступала на спеціальність «українська філологія», то я би встигла за 3,5 роки змиритися з цією участю. але ж я грьобаний інженер людських душ. якої холери я маю маленьким вихованцям розповідати про складносурядне речення і богдана-ігоря антонича, якщо сама тиждень тому склала іспит із нього?

сьогодні дізналася, що той, кого не згадають у хаті, буде ходити на наші уроки з понеділка. це значить, що я повинна виглядати, як педагог, триматися гідно, бути завжди у всьому першою (бо я ж філолог), а мої шиплячі мають бути твердими, як прутень молодого ковбоя.

у понеділок проводжу уроки в одинадцятому класі. якщо дімоша дев’ятикласникам втирав, хто такий резонер, то мені треба буде розповідати про пантеїзм у творчості антонича. нехай афігєвають.

але є і позитивні сторони у цій педагогічній практиці. зокрема те, що я вже майже дочитала фаулза, почала дисципліновано спати і харчуватися, дізналася, що таке синкан (хоча, в екедемі мене мали б навчити такого чудернацького дива).

косюк вражає своїми педагогічними підходами у спілкуванні з вихованцями:

– хлопці, ви не б’єтеся?

– ще ні.

– скажете, коли будете.

в острозькій школі мене вразив учнівський рівень вихованості та інтелекту. і якщо в першому випадку вразив приємно, то в другому – навпаки. по-перше, вітаються з якоюсь студенткою у леопардовому шарфику тут через одного. по-друге, не раз хлопці притримують двері і посміхаються (не все ще втрачено, здається у цьому гнилому світі).

вчителі в острозькій школі молоді. молоді для мене – це до сорока. але до четвертого дня ми з оксаною борисівною переконалися, що обрали вчителя суперправильно. із усіх можливих комбінацій нам випав флеш-рояль. людмила павлівна чимось схожа на мою маму і за це я її полюбила, визнаю.

сьогодні дітки вразили мене набаченою винахідливістю/креативністю думки/тупизною (виберіть правильний варіант), коли говорили про загадки:

– у лісі народилася, в майстерні зробилася, коли торкаєшся – плаче.

– буратіно!

я б до такого не додумалася. у мене тільки вистачило клепки тихенько буркнути «ваня дорн» у відповідь на «ми його чуємо, але не бачимо».

ну карочє, якось усе так собі. в понеділок планую іти в академію і знайти копію мого контракту, який я підписувала з академією. щоб подивитися, ким же я маю бути: вчителем чи інженером людських душ.

p.s. привіт, дімоша. я знаю, що ти читаєш мій блог. дякую за ранкові повідомлення. приємно, шо мені мужики зранку есемесять.