острог у соло: хохонь2

я не можу пояснити нікому і самій собі, чому людина, з якою я спілкуюся не так і багато у порівнянні з іншими, знає про мене майже все. про всі мої геометричні любовні фігури, про всіх цих першокурсників, про мої безкінечні захоплення людьми. я люблю тебе, хохонідзе. а я небагатьом кажу «люблю», а не «я тебе теж». в одному із моїх улюблених фільмів є така фраза про те, яка різниця, в кого закохуватися – чоловіка чи жінку, – якщо це справжня любов. так от у мене до тебе любов. я готова жертвувати собою заради твого щастя. усвідомлюю, що таких людей практично взагалі не існує в цьому світі.

ще мене дивує той парадокс, що з тобою ми особисто спілкуємося занадто мало, але за всі мої 20 років ти єдина, хто одразу зрозуміла, що моя самозакоханість – напускна. тебе лякає моя швидкість. швидкість мови, життя, написання творів, перегорання емоцій.

такий вечір. вистава, перестояний зелений чай, на годиннику 21:21, personal jesus, який тут ніколи не грав. надзвичайна насолода бути з тобою поряд і розповідати найбільші таємниці. ти не осудиш, бо занадто добре мене знаєш. дякую за фразу «я сама інколи не помічаю твоєї неадекватності».

олічко, я дуже хочу, щоб ти була щасливою. щоб переросла це, пережила і перегоріла. від нещасливого кохання народжуються гарні вірші. добре, що я прозаїк ;)

будь щаслива, олічко. я не бажаю, а прошу тебе.