людину з талантом або хоча б натяком на талант не можна прив'язувати. їй категорично забороняється заводити стосунки, сім'ю, мати дітей. будь-які обов'язки, обмеження і правила призводять до того, що вона втрачає інтерес до свого прямого призначення - творити.
звичайна людина ніколи не зрозуміє того, хто мислить іншими вимірами.
воля - це не самотність. це просто відсутність обмежень. письменник, художник, музикант, кавеенщик мають жити у власному світі, а не в тому, який для них намагаються створити друзі/кохана людина/батьки. творчість має виходити за рамки людини, виплескуватися з неї вільно, а не наштовхуватися на бар'єри, створені оточуючими.
людям, які займаються мистецтвом або прагнуть до цього, потрібні емоційні сплески. але тільки за власним бажанням. стосунки - це непередбачувана і неконтрольована річ. вони дуже сильно опускають на землю творчих людей. вони змушують відчувати лише одне почуття – любов. а творчим треба переживати за хвилину гаму почуттів, щоб склепати декілька слів.
ну, ви ж розумієте, до чого я веду... і розумієте, що я не уникну приємного моменту проілюструвати свою ідею власним прикладом.
мені коханньолюбов страшенно заважала сконцентруватися на основному - на розвитку, на самореалізації. стосунки - це обов'язки. я знала, що я щось мусила. не знала ЧОМУ. не знала ЩО. але знала, що МУСИЛА. і оцей "долг превыше всего" не давав мені згадати, що я займаюся не тим.
*ОБЕРЕЖНО! ПАФОС!*
я не народжена для сім’ї. для того, щоб з кимось прокидатися в одному ліжку (я люблю прокидатися одна, йти заварювати суууупер солодкий чай і валятися під ковдрою до п’ятої години вечора за ноутом). не народжена для того, щоб готувати їсти чоловікові. це може бути приємно лише декілька разів за життя. я СОБІ не люблю готувати, не кажучи вже про якогось небритого чужого мужика. я не хочу дітей, які будуть плакати і кричати. бо я не хочу жити чужим для мене життям.
у мене був момент, коли я думала, ніби справді потребую цього. що хочу сина, який буде схожий на мою кохану людину. хочу варити йому борщі і прокидатися раніше, щоб бачити його сонне обличчя. обіцяю, що обов’язково використаю це у якомусь своєму творі.
насправді ж я хочу величезну квартиру з величезними вікнами десь на стопіцотому поверсі звичайного сірого будинку. щоб там було багато світла, музики і я. періодично з’являтиметься косюк із чоловіком і малою УСМІХНЕНОЮ дитиною і єнька, з якою ми перемиватимемо кістки усім знайомим. потім вони толерантно звалюватимуть і я знову буду сама.
я не боюся померти самотньою і непотрібною. я завжди буду комусь потрібною і завжди знайдеться якийсь, може і не першого сорту, хлопець, закоханий у мене. я помру у величезній квартирі. сама. уві сні. мене спалять і розвіють попіл на острові лесбос. мене цілком влаштує такий фінал.
дякую за увагу.
Немає коментарів:
Дописати коментар