"V" - значіт "володя"

ТАК, я взагалі дуже рідко задумуюся над тим, що мені кажуть люди, які нещодавно увійшли у моє життя. (так, це черговий пост, який починається із займенника «я») але нещодавно говорила з людиною і сказала, що веду блог. людина мене запитала навіщо я це роблю, а потім сказала, що це небезпечно, бо таким чином про мене можна багато чого дізнатися. (так, ця людина чоловічої статі і я не хочу називати його імені)

от чогось це мені врізалося і вже другий тиждень не дає спокою. «ти даєш публічний доступ до своїх думок. це ж читають люди». зрештою, що в цьому поганого? всі мої подібні тексти пишуться потоково і рідко коли затримуються неопублікованими довше двох днів. джойс так роман написав. звісно, я не джойс, але ж і не претендую на створення ще одного подібного до «улісс» роману.

у силу своєї екстравертності мені завжди здавалося дивним, що люди так приховують себе від інших. що у цьому поганого, якщо ви даєте людям доступ до інформації про ваше минуле чи улюблені фільми?

я можу розповісти про кожного із моїх 2,5 колишніх людині, якій це важливо знати. я не писатиму про це на парканах чи в газетах регіонального масштабу. але якщо хлопець планує бути зі мною, то він має знати, що мені подобається, що треба робити, щоб не бути мудаком і що я хочу від нього.

НІ, я не натякаю постами із блогу, бо в силу своєї слоупоковості сама не люблю натяків. це просто інформація, яку мені легше виписати і забути. а ви там потім шукайте щось у ній, кому цікаво, юні герменевти. але я чомусь упевнена, що нічого толкового ви там не знайдете, бо мої бажання і думки так різко змінюються, що я сама забуваю, що хотіла декілька тижнів тому. звісно, якщо це не стосується людини. коли я хочу людину, я зазвичай пам’ятаю про це довше, ніж про бажання поїхати в донецьк або помити плиту о 2-й ночі.

людська манія все приховувати дуже ускладнює мені життя. нещодавно говорили з подругою про відфільтровування людей і вона сказала, що уявляє себе в поліетиленовому пакетику, щоб захиститися від інших. а я розповіла свою теорію фільтрів. я люблю відсортовувати коло людей, з якими спілкуюся і за останні роки мені дійшло, що найзручнішим таким фільтром є прямолінійність.

якщо ви скажете людині, що ненавидите її, це може розсмішити, налякати, змусить задуматися, але рідко коли це відштовхне її. інша справа, якщо ви кажете «ти мені подобаєшся».

коли мені набридає гратися у «відгадай, чого ми спілкуємося», я пишу «ти мені подобаєшся» і цей фільтр ще ні разу не дав збою. ну хіба разок чи другий, коли людина дуже тупа траплялася. люди рідко коли люблять таку відповідальність: подобатися іншим. я, наприклад, більше люблю дратувати інших. бути для них сукою, пафосною, випєндрьожною. будь-якою, аби тільки не подобатися.

НЕ ЗНАЮ, чого ви маєте читати те, що я пишу. не читайте, якщо не хочете. мені треба комусь це розповідати все. а кому – немає. от коли я перестану писати цей блог, тоді знайте: солонська знайшла кому вішати свої проблеми. 

п.с. дякую, блін, літовчуку, який не спав о другій ночі й мені не давав.