сублімація

коли у мене через 7 годин іспит, а я ще нічого не знаю з цієї дисципліни, у мене завжди виникає нестримне бажання написати роман, п’єсу, розповісти усьому світу про свої безцінні для всесвіту внутрішні переживання, поговорити з уявними друзями, подзвонити мамі по скайпу, поговорити з подругою про її колишніх/теперішніх або передивитися тричі одне і те ж інтерв’ю з іваном макаревичем.

я пишу блог, бо у мене сесія та іспит зранку. і я хочу бути чесною, бо ввійшла у стан бажання чесності від самої себе. бо збила свій графік, сплю до обіду, неправильно харчуюся, багато читаю і дивлюся останнім часом, але навіть не в цьому головна причина. щойно, поговоривши зі своїм старим другом, я зрозуміла враз у чому моя проблема. хвилинний бабах у голові й усе склалося в один логічний ланцюжок. хлопець, який із першого курсу записаний як Personalius Pingvinus у телефоні, став кабінкою із священиком. чи як там вона? не кабінка?

коли мені казали, що головне у житті – це любов. я казала «ні, ні, ні, мазафака!» я казала це вчительці зарубіжної, подрузі дитинства, викладачам в універі, своїм хлопцям, друзям в острозі та й самій собі. але, чорт, солонська, ти мене розчарувала! так, так, так, мазафака! можливо, глобальна вселенська любов і не найважливіше у житті. і головне – це гроші, робота та можливість їздити на море раз у рік. але я чомусь страшенно бішуся, коли мені немає в кого бути закоханою.

страшенно велика кількість енергії та емоцій зараз простоюють, бо мені нема на кого вилити весь цей багатотонний потік. немає кого любити навіть без відповіді, нема про кого думати перед сном, нема про кого писати пости в блог і нема кого вписувати у тексти.

зараз я перебуваю в процесі акумулювання емоцій. але проблема в тому, що їх нікуди діти. я ж не можу писати твори про неіснуючих людей у моєму житті, чорт забирай! виняток – уявні друзі, але де-факто вони існують. у моїй хворій голові, наприклад.

у школі у мене не виникала така проблема емоційного перенавантаження. я завжди знаходила об’єкти для невзаємної симпатії й усе було ок. страждала, переключалася на іншого і так тривало до перших моїх стосунків. далі все якось закрутилося, я писала віршики.. чи не писала? не пам’ятаю, але, словом, все було в нормі з емоційним порогом.

на першому курсі теж спочатку знаходила сотні хлопчиків-захоплень, яких навіть не переобтяжувала інформацією про свою симпатію, бо вже знала, що довше трьох місяців у мене це не триватиме. і такі да, дарагіє моі! на 21-му році життя я можу сказати, що довше трьох місяців не відчувала до людини щось схоже на симпатію/закоханість/любов. три місяці – оце мій поріг, коли я кажу протилежній статі «ти мені подобаєшся» і це правда.

АЛЕ ПРОБЛЕМА НЕ В ЧОЛОВІКАХ!

хлопчики, чоловіки, ви кльові! ви класні! один – турботливий, інший – успішний, третій – круто жартує, четвертий – загадковий дофіга. але вас мало, коли ви – одна людина!

у мене зараз такий відчай, насправді. такий самий, як був у одинадцятому класі. коли ти – найстарша в школі, всі дорослі й кльові хлопчики випустилися, а лишилися тільки твої однокласники. і ти хочеш перед кимось повидєлуватися, а НЕМАЄ ПЕРЕД КИМ! безвихідь. так само в острозі на четвертому курсі. ти всіх знаєш, малолєтки – нецікаві (у моєму випадку – пройдений етап), а хлопців у острозі більше немає, мазафака!

і ти сидиш уся така прекрасна і строчиш ночами пости в блог, бо нічим зайнятися. і знаєш, що це ніхто не прочитає, окрім того ж таки персоналіуса пінгвінуса, хохонь і мами. але тобі так пофіг, бо в твоєму френдлісті й колі знайомих немає хлопця, перед яким хотілося повидєлуватися.

або сидиш, а тебе питають: чого ти зустрічалася 2 роки, якщо тебе не влаштовували ці стосунки? чого ти не закохалася в хлопця, про якого, коли розповідала, то очі горіли? що тобі таке треба від людини, щоб ти змогла їй належати? ти зможеш грати іншу роль, щоб сподобатися комусь?

а ти не знаєш відповіді на жодне із питань.

бо спочатку ти кажеш: «мені треба, щоб одразу іскра так фіть і я закохалася». а потім кажеш: «ну, в нас усе так повільно йде у спілкуванні, мені подобається цей темп». і ні те, ні те тебе не чіпляє. жодна із конячок до фінішу не дотягує. 

я проста в спілкуванні. зі мною легко. але якщо ви на безпечній відстані. якщо ви мені не друг, не подруга, не мій хлопець.

я з періодичністю раз на місяць нию, що все тлінно, життя немає сенсу і люди – скоти. нию від години до декількох днів. мені це треба, щоб перейти у стан писання. а коли я пишу тексти, то мене не можна чіпати, говорити до мене, писати повідомлення у вк.

мене не треба контролювати, бо якщо ви хочете спіймати на зраді – я дам вам таку можливість. просто із противності.

я не дивлюся відео і не слухаю музику, яку ви мені кидаєте. винятки бувають рідко і логічно не обґрунтовуються.

коли є можливість, прокидаюся після 12 і можу не вилазити з ліжка до вечора. але враховуйте, що лягаю я о 6-7 ранку.

ненавиджу готувати. максимум – чай/кава і якийсь бутерброд. і ненавиджу приймати гостей, яких треба приймати, як гостей. бо всі ці панькання – маячня.

мене не треба чіпати руками без мого дозволу. я вопитиму, битимуся і кричатиму. ніяких комплексів. просто не втручайтеся в мій особистий простір.

якщо я щось пишу про вас, то це не показуха, я просто супер екстраверт і все це виллється у текст. ви маєте бути готовим, що я опишу наш секс і дам прочитати людям. тому, старайтеся.

і я стібатиму вас, щоб перевірити на витривалість, поріг терпимості й рівень того, як ви відповідатимете. я казатиму, що ви мені подобаєтеся, щоб перевірити, чи не злякає це вас. і одного разу навішаю сумної лапші про своє минуле. бо зазвичай люди бояться відвертості. але не треба вірити всьому, що я вам скажу. я вчуся на письменника. не забувайте про це ніколи.

і я не люблю квіти і м’які іграшки у якості подарунків. і не люблю писати миленькі повідомлення «доброго ранку» чи «надобраніч, котику». і не люблю ранковий секс, бо хочу спати в таку рань.

і якщо я ввічлива з вами, то це значить, що ви просто на жахливо далекій відстані від мене. спитайте у косюк, як їй із моїми творчими заскоками живеться. спитайте у хохонь, як їй читати про те, що вона – слабохарактерна сучка і лінива дупа. спитайте у діми, як йому слухати мої приколи про його мужність. спитайте у каті, як їй чути мої підколи про відсутність хлопця.

я хороша людина, справді. я готуватиму вам їсти, якщо ви будете хворими або якщо вам треба буде багато вчити. спитайте у каті. я пускатиму вас у квартиру, незалежно від обставин і часу доби. спитайте у діми. я вислуховуватиму ваші сповіді про неможливість розібратися в собі й відсутність мотивації для розвитку. спитайте у хохонь. я навчуся варити каву, щоб мати можливість пригощати вас, коли ви прийдете у гості. спитайте у косюк.

я хороша людина, коли я цього хочу. але полюбіть мене такою, яка є і я стану такою, як ви захочете.