повернення в солонську

яка нормальна дівчина не мріє про власне весілля?

про тісну дурну сукню (обов’язково пишну як мріяла бабуся). про зачіску з кілограмом блискіток, лаку, гелю на волоссі (читаємо «обличчі, спині, плечах і в очах») і зі стотищмільонами шпильочок, які впиватимуться в голову, як бджоли в сідниці. про високі незручні підбори, на яких треба вигицувати день, вечір і ще один день. про ідіота-фотографа, за чиїм задумом ти триматимеш нареченого на долоньці. і про інтригуючий обряд весілля з викупом, дурнуватою тамадою, схожою на сусідку-алкоголічку, п’яними тостами і бійкою твого брата з братом нареченого. плюс під час весілля є змога познайомитися зі своїми троюрідними братами тітки матері, які подарять сервіз або набір постільної білизни. а якщо пощастить, то двоюрідний дядько майбутнього свекра привезе із смоленська ВАЗУ.

 яка ж дівчина не мріє потанцювати під стаса міхайлова і українські народні пісні на своєму весіллі? як же прекрасно спостерігати нареченій за столом у дурнуватій пишній сукні, яка не дає ступити і кроку, щоб когось не звалити, як бабусі за 60 витанцьовуватимуть під пісні їхньої молодості. це ж чудово вбухати десятки тисяч на ресторан і червону ікру, щоб нагодувати всіх родичів, які спеціально недоїдали півроку, щоб наїстися саме на твоєму весіллі.

яка ж нормальна дівчина не мріє про власне весілля?!