літа було страшенно мало. десь стільки як куплета і приспіва. і тепер цей приспів крутиться в голові і просить наспівати його знову і знову. особливо ті рядки про аню, святкування нашого ювілею; ромку і славіка, "давайте поїдемо на море" об 11 ночі; про якісь дурнуваті вилазки ввечері, які закінчувались не там, де почались і не там, де планувались. про крим і кальян вночі на березі. про дениса і влада. про останній вечір вдома. про те, що залишиться лише емоціями між рядків і фотографій.
Немає коментарів:
Дописати коментар